Легенда „Динамо”: Навіть коти знають, як зіграє Тимощук

Культовий форвард київського "Динамо" Віктор Леоненко дав інтерв'ю сайту "Футбол 24".

- Вікторе Євгеновичу, колеги мене попередили, що ви останнім часом намагаєтеся уникати журналістів. Чому? Вам допекли, а чи, може, ви елементарно втомилися?

- Так, я надто втомлююся після інтерв'ю. Говорити одне й те ж, ще й потім хвилюватися через якихось баранів-футболістів, які по суті нічого зі себе не представляють. Це не кажучи вже про експертів, тренерів і президентів.

На мій погляд, багато з президентів не розуміють, що роблячи стільки для футболістів, вони їх насправді ламають і псують. Ось тому й не даю зараз інтерв'ю. До всього, я ще й книгу зараз пишу. Після ефірів помітив, що мене наче палицями побили - енергетика-то втрачається.

Я ж не одне інтерв'ю даю, а п'ять на день, іноді навіть більше. Плюс - журналісти багато вихоплюють з контексту. Дехто вважає, що я рахую гроші. Я гроші не рахую, просто вважаю: той, хто отримує найбільші суми, і повинен "вигрібати" більше за всіх. Я не знаю, чим тут хвалитися - друге місце в чемпіонаті України.

Та навіть перше для мене не показник. Якщо хочеш чогось досягнути - роби це в єврокубках. Я от не знаю, чому зараз Блохіна ганяють. Хочу сказати тим бовдурам, які пишуть коменти в інтернеті, що у збірній значно важче працювати, ніж у клубі, адже націоналка збирається лише на кілька днів.

Того, чого добився Блохін, в найближчі п'ять років жоден тренер не доб'ється. Я його не захищаю, просто звик говорити те, що думаю.

- Ви завжди рубаєте правду-матку. Чи подавали на вас до суду ображені гравці, тренери?

- За що? Я усіх запрошую в студію, але ж не йдуть, бо буде ще гірше. На мене ображаються, бо сказати нічого. Той же Ігор Михайлович Суркіс. Він був у нашій студії і нічого не казав, навпаки, посміхнувся "Віті можна". Я ж не просто "ліплю", а коментую після гри те, що відбулося. Розумієш, я ж конкретно.

Тимощук ображається, але вже коти знають, що він віддаватиме на метр, на два назад. Дитячі помилки. Ти професіональний футболіст, ти тренуєшся щодня. В мене таке враження, що він і половини тактично не розуміє.

А щодо суду... Та можуть подавати, я спокійний, адже ні на кого не наговорюю.

- Від кого вам передався такий характер?

- У мене і мати, і батько такі - я цим пишаюся. Для мене неприйнятно, щоб мені на телеканалі хтось казав: "Вітя, говори те і те". За це я поважаю Коломойського і всю групу...Ну, не всю - є там окремі особистості, на щастя, їх небагато. Не казатиму, хто саме, нехай самі вирішують.

В основному, там багато нісенітниць, хоча й корисне можна для себе почерпнути. У мене взагалі таке враження, що розуміння футболу небагатьом дається.

- Хто запропонував вам засвітитися на телеекрані?

- Зателефонувала Оксана з ICTV і запропонувала спробувати. Я взяв на роздуми три дні, і таки вирішив дати згоду. Перші ефіри були пробними - Фоззі, Васильков і я - ми щось із місяць готувалися. З Миколою було дуже важко, адже окрім того, що він розмовляє українською, робить це ще швидше за Циганика.

Тож довелося покладатися на логіку, я не впевнений, що самі українці розуміють мову Циганика і Василькова. "Чому ти мовчиш?" - запитують. "Я звик відповідати на запитання, а не просто "балаболити", - відповідаю. А це ж чемпіонат світу-2010, футболістів, які грали за африканські країни, не знаєш взагалі!

Матчі закінчувалися практично опівночі, ми виходили в ефір і, як не дивно, нас дивилася величезна аудиторія. Зараз схожа ситуація на "2+2", і це при тому, що покриття цього каналу не найкраще.

- Ви також не в захваті від походу на стадіон - це загальновідомо. Коли востаннє дивилися матч "вживу"?

- Не ходжу, і не тому, що я такий особливий. Якось мене затягли на матч "Арсенала" з "Шахтарем" на Банникова, це неподалік мого дому. І що думаєш? Наче спеціально позаду сидів якийсь "чайник", який не лише демонстрував своє "знання" футболу, а ще й тренерам давав "вказівки".

Звісно, сидіти в такій компанії неприємно. А ось вдома, перед телеекраном, можна зосередитися і аналізувати, а потім перемкнути на якийсь інший матч. А ще ці дудки - хочеться їх зібрати і запхнути в одне місце. Дехто не футбол ходить подивитися, а погорлати, поштовхатися.

Не люблю також коментарі деяких тренерів і президентів. Ця "дипломатія" нахрін нікому не потрібна! Я не кажу, що потрібно когось ображати. Але казати "ми старалися", "не вдалося" - це нікому не цікаво.

В тренерів стільки відмовок, стільки варіантів всяких! Можна ж пояснити: "я не вгадав зі складом", і все. Але й журналісти "хороші"! Як можна запитувати: "Чому той або той не забив?" Звідки тренер знає?