Футбольний коментатор: В армії я схуд на 14 кілограмів

Роберто Моралес, який зараз проходить військову службу за мобілізацією, розповів про свої нові враження.

- Що вам кажуть родичі та друзі, з якими певний час не бачилися? Чи змінилися ви в армії?

- Я дуже серйозно змінився – схуд на 14 кілограмів! (Сміється). Це не означає, що я голодую. Навпаки – з цим проблем в армії немає. Це лише ознака того, що я перед військом набрав забагато.

В армії їжі багато, але тобі не завжди вдається поїсти, бо, по-перше, ти чимось зайнятий. По-друге, якщо не в наряді, то ніч використовуєш для сну.

Плюс – ми все-таки в полі стоїмо, тож щоб поїсти, треба сходити і нормально помити руки, а це - набагато більше зусиль, ніж вдома. Але, за великим рахунком, все нормалізувалося з харчуванням.

- Чого вас навчила армія?

- У 40-річному віці навряд чи можеш знайти для себе щось абсолютно нове, окрім специфічних навичок. Наприклад, вперше в житті взяв у руки автомат – це можна вважати навичкою. З іншого боку – я не став супербойовиком, не навчився екстракласно стріляти. Далася взнаки специфіка військ – зенітно-ракетні.

- У чому полягає ваша служба?

- Пильную за небом, щоб не була застосована авіація з ворожого боку, а також безпілотники. Авіація ще не застосовувалася, але не тому, що хтось звідти не хоче цього робити. Просто з нашого боку кількість військ – більш, ніж достатня.

- А яким є ваше ставлення до наших футболістів, що поїхали у чемпіонат Росії, коли тут повним ходом вже йшла війна?

- Як мінімум – скептичне. Не знаючи людей, не маючи поняття, чим вони керувалися, ухвалюючи це рішення, не буду думати про них погано.

Але це показник того, що вони над деякими речами не замислюються. Їм це неважливо. Добре, їх вибір. Але так само кожен має право ставитися до цих футболістів (публічних осіб) не зовсім добре.

Не через спортивні результати, звісно, а через те, що люди обрали місцем роботи країну-агресора. У них як мінімум дитяча свідомість.

Напевно, якщо їх запитати: "Як так сталося, що ти поїхав туди?", відповідь буде приблизно такою: "А що? Я нічого…" Навіть діти бувають з більшим рівнем відповідальності і мислення.

- Як часто вдається переглянути футбольну трансляцію, перебуваючи у війську?

- Час не завжди дозволяє. Можу іноді чемпіонат України побачити і наші команди в єврокубках. Люди у нас самі проявили ініціативу робити ставки під ці матчі.

Суми невеликі, але це заводить. Часто перемагають ті, хто абсолютно далекий від футболу. Фартові (Сміється). Саме футбольних вболівальників я зустрічав мало.

Це, до речі, відображення суспільства. Бо що б там не говорили, у нас не настільки популярний футбол. Він спорт №1, бо суттєво переважає всі інші види, а не тому, що ним дуже-дуже захоплюються.

- Всі вже знають, що ви – коментатор?

- Так. Коли стикаються із таким незнайомим екзотичним прізвищем, як у мене, то одразу запитання: "Хто це? Де це?". Доводиться розповідати.

- Влітку – дембель. Що в планах? Повернетеся на ТК "Футбол"?

- Так, робоче місце зберігається згідно законодавства. Час від часу спілкуюся з колегами із телеканалу. Коли буде дембель – можу тільки припускати. Липень – це орієнтовно, а там можна і переслужити. Таке трапляється.

- Коментаторський пульт вже сниться?

- Ти знаєш, ні (Сміється). Зате снився сам процес коментування – це був якийсь абстрактний матч у Бразилії.